Защитимся от произвола властей и банков.

 Technorati Теги: кризис кризис

То что многие люди последнее время привыкли называть страшным словом "Кризис" оправдывая свои проблемы на самом деле им не является, все это пустяки по сравнению с реальными бедствиями в странах речь о которых пойдет далее.

Да у нас еще …………..Все ок!!!

10. Эфиопия. Примерный доход на 1 человека в год 700$.

Эфиопия занимает 170 место из 177 самых бедных стран. Половина его ВВП зависит от сельскохозяйственной деятельности. Аграрный сектор страдает из-за частых засух. 47 % мужчин и 31 % женщин грамотны. Высокий риск заболеваний типа гепатита A, гепатит E, брюшной тиф, малярия, водобоязнь, менингококковый менингит.

9. Нигерия. Примерный доход на 1 человека в год 700$.

Население 12.5 миллионов человек. Засуха - бич Нигерии. Серьезный продовольственный кризис. 63 % населения живут на доход ниже 1$ в день. Грамотность 15 %. Продолжительность жизни до 46 лет. Много людей умирают от гепатита A, диареи, малярии.

8. Центральноафриканская Республика. Примерный доход на 1 человека в год 700$.

Центральноафриканская Республика занимает 171 место. Сельское хозяйство - основа непостоянной экономики. Продолжительность жизни 43 года. 13.5 % населения подвергается риску заражения СПИДом.

7. Гвинея - Бисау. Примерный доход на 1 человека в год 600$.

Сельское хозяйство и лов рыбы - единственные способы заработка. Приблизительно 10 % взрослого населения подвергаются риску ВИЧ.

6. Союз Коморских островов. Примерный доход на 1 человека в год 600$.

Высокий прирост населения и безработица основная причина плохой экономики.Плотность населения - 1000 чел на квадратный километр в землях сельского хозяйства может привести к экологическому кризису. Экономика главным образом зависит от иностранных грантов.

5. Республика Сомали. Примерный доход на 1 человека в год 600$.

Сельское хозяйство - основа экономики республики Сомали. Кочевники и полукочевники составляют главную часть населения. Выращивание домашнего скота является первичным источником средств к существованию для них. Маленькое сельскохозяйственное производство вносит 10 % дохода в экономику.

4. Соломоновы Острова. Примерный доход на 1 человека в год 600$.

Соломоновы Острова - страна в Меланезии. Лов рыбы - источник дохода для местной экономики. 75 % взрослого населения вовлечен в лов рыбы. Древесина была главным продуктом для экспорта до 1998. Соломоновы Острова богаты полезными ископаемыми такими как цинк, , золото и никель.

3. Республика Зимбабве. Примерный доход на 1 человека в год 500$.

Республика Зимбабве расположена между реками Лимпопо и Замбези на юге Африки. Ее экономика сильно заморожена, высокая инфляция и валютная нехватка. Безработица - 80 %.

2. Республика Либерии. Примерный доход на 1 человека в год 500$

Республика Либерии на западном побережье Африки - одна из десяти самых бедных стран. Махинации с алмазами, гражданские войны, грабежи фактически поставили экономику страны на колени.

1 .Республика Конго. Примерный доход на 1 человека в год 300$.

Республика Конго в Центральной Африке - дно экономического кризиса. Полностью обесценившаяся валют, Невероятно высокий уровень инфляции, непрекращающаяся гражданская война, падение цен на нефть - все это привело к тотальному краху экономики этой страны.

В марте проблемные украинские банки, в части которых введена временная администрация, неожиданно начали массово уговаривать своих клиентов на продление депозитных вкладов. Главный аргумент банкиров таков: введение в банки временных администраторов НБУ автоматически накладывает полугодовой мораторий на исполнение требований кредиторов (в том числе и вкладчиков). Это значит, что депозиты, сроки которых истекли, забрать из банка нельзя. Причем, проценты на вклад после истечения его срока не начисляются. Поэтому банкиры предлагают "замороженные" депозиты продлить. Перезаключив договора на старых или новых условиях. Банки предлагают весьма высокие проценты вкладчикам, которые не против оставить деньги в проблемном банке с заключением нового контракта.

Но при этом, оказывается, финанситы скромно умалчивают одну существенную деталь: если "трест" все-таки "лопнет", вкладчики останутся без компенсаций Фонда гарантирования вкладов!

Все дело в том, что шесть украинских банков со второго марта перешли из категории постоянных участников Фонда во временные. Все депозитные договора, заключенные после 2 марта с проблемными банками, уже не попадают под действие Фонда. А это значит, что если вкладчик заключит новый договор с банком, то останется без денег в случае банкротства финучреждения.

Как сообщили в Фонде гарантирования вкладов физических лиц, во временную категорию могут быть отнесены финучреждения, не исполняющие экономические нормативы НБУ в отношении достаточности капитала, платежеспособности, либо те, у которых НБУ отозвал лицензию на осуществление банковской деятельности. Также причиной может послужить нарушение финучреждением закона о Фонде гарантирования либо его решений. И в первую очередь, попав в такую ситуацию, эти банки должны письменно уведомлять своих вкладчиков о возможной неприятной ситуации.

Однако, вместо письменных уведомлений, банкиры продолжают активно зазывать вкладчиков. По сведениям экспертов, наиболее активно продление депозитных договоров в марте проводили банки, утратившие постоянное членство в Фонде гарантирования и перешедшие в категорию временных участников.

Корреспондент обратился в один из проблемных банков — "Надра" — представившись вкладчиком, у которого "замороженный" депозит. В банке, ссылаясь на постановление временной администрации, клиенту предложили продлить депозитный договор на новых условиях сроком от 9 до 12 месяцев под действующие на сегодняшний день проценты, которые они смогут получить только по истечению срока договора, но не ранее 10 августа 2009 года. К этому сроку, по словам сотрудника банка "Надра" временная администрация запланировала "вывести банк на прежний уровень".

При этом, пока мы в лоб не спросили, будет ли защищен депозит Фондом гарантирования вкладов физических лиц, о таком "пустячке", как временный статус участника Фонда, в банке сказать не сочли нужным.

Как, впрочем, и в "Укрпромбанке", также попавшем в "черный список". Депозитный договор продлить уговаривают, а о гарантировании вклада умалчивают.

Научный сотрудник Института мировой экономики и международных отношений НАН Украины Всеволод Степанюк не советует вкладчикам "продлевать договора с банками, которые не выполняют нормативы НБУ".

Кроме того, эксперт отметил, что "мораторий распространяется на выплату денежных обязательств, срок которых наступили до введения временной администрации".

"Выплата банком обязательств, которые наступили уже во время действия временной администрации, должна осуществляться по мере наличия денег. И если люди могут получить деньги в таких банках, то их лучше забрать. Если забрать нельзя, нужно обращаться в суд, но только в том случае, если срок вашего депозита закончился во время введения временной администрации. Если вам не вернули депозит, который закончился до введения временной администрации, то на такой депозит распространяется мораторий пока работает временная администрация", — объяснил Степанюк.

Список банков, которые получили со 2 марта статус временных участников Фонда гарантирования вкладов физлиц: "Надра", "Коммерческий банк "Причерноморье", "Одесса-банк", банк "Национальный кредит", "Финансовый Союз банк" и "Украинский промышленный банк".

Прогнозы экспертов начинают сбываться - в ближайшее время в Украине ликвидируют 13 банков. В четырех кредитно-финансовых учреждениях процедура ликвидации находится в завершающей стадии.

Речь идет о закрытии в ближайшее время АБ "Аллонж", украинского банка "Видродження", "Донуглекомбанка", а также банка "Украина

В то же время в стадии реорганизации находится "Факториал банк" (Харьков), которому НБУ выдал разрешение на вхождение в состав киевского "СЕБ банка" на условиях безбалансового ведения.

Вместе с тем в настоящее время введена временная администрация в 8 украинских банках, где на ближайшие пол года заморожены выплаты по требованиям кредиторов. Это "Укрпромбанк", "Национальный кредит", "Причерноморье", "Киев", а также "Надра", "Западинкомбанк" и "Одесса-Банк".

Отметим, что с сентября 2008-го года НБУ рефинансировал украинские банки более чем на 34 млрд гривен, а также ввел временное правление или своих кураторов в ряде проблемных банков, среди которых Проминвестбанк, банк "Надра", Укрпромбанк.

Впрочем, даже несмотря на действие Нацбанка, перспективы многих украинских банков оцениваются как негативные. Так, авторитетное международное рейтинговое агентство Fitch в частности присвоило негативный рейтинг таким банкам как VAB-банк, Кредитпромбанк, Родовид, Укргазбанк.

По мнению экспертов, из существующих сегодня 184 финансовых учреждений реально работающих останется в лучшем случае не более сотни.

Больше всего количественных изменений произойдет в группе небольших финучреждений, так как эта группа самая большая по количеству банков - 120. Очевидно, что банки из числа средних и небольших, по классификации НБУ, не имеющие иностранных инвесторов или не принадлежащие к большим отечественным бизнес-группам, наиболее подвержены риску дефолта.

До останнього часу віддушиною Віктора Ющенка залишалася міжнародна діяльність. Герой Помаранчевої революції з понівеченим обличчям, він став для Заходу живою легендою – у 2005 році Ющенко здійснив дипломатичний "прорив".

Тоді новообраний президент отримав право виступити на трибунах провідних законодавчих органів світу – його зі сльозами на очах зустрічали депутати в німецькому Бундестазі, американському Конгресі та на сесії Європарламенту в Страсбурзі.

Солідні політики як діти вдягалися у помаранчеві шарфи на знак солідарності з Ющенком. Під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі влаштували показ "короткометражки" про Майдан, а новообраного президента зустрічали в залі стоячи.

Трагедія сучасного Віктора Ющенка в тому, що через чотири роки двері, які так гостинно для нього відкривалися, тепер так само щільно зачинені.

Президент без рейтингу, неспроможний до дій, він виглядає в очах заходу "кульгавою качкою".

І в кращі часи Ющенко не відрізнявся тим, що втілював у життя домовлене на переговорів. А зараз, коли всім очевидно, що термін його перебування на посаді відміряний січнем-лютим 2010 року, дискутувати про довгострокову перспективу з ним втратило сенс.

Це знайшло свій відбиток і в міжнародних відносинах.

Минулого місяця Віктор Ющенко шукав контакту з президентом Франції Ніколя Саркозі. За інформацією "Української правди", відповідні служби зверталися з проханням про організацію зустрічі Ющенка і Саркозі у Парижі, однак французький лідер відмовив.

Після цього Ющенко подав заявку на телефонну розмову, однак отримав негативну відповідь навіть на це.

Тому тим більш болючою для Ющенка стала новина, що 4 березня на запрошення того самого Саркозі до Парижа їде Юлія Тимошенко. Секретаріат втретє спробував організувати контакт президентів Франції та України, і втретє отримав відмову.

На Банковій ця категоричність була сприйнята як упередженість. "Це неправда. Згадайте, минулого року президент Франції двічі зустрічався з Ющенком. Просто його розчарування надто велике", - поділився в розмові з "Українською правдою" наближений до переговорів дипломат.

Це – не перший симптом зміни кон’юнктури для українського президента на міжнародній арені. Цього року Ющенко не поїхав до Давосу, оскільки служби не змогли забезпечити йому гідний рівень переговорів.

Особливо контрастною була трансформація стосунків Ющенка та Ангели Меркель. У березні 2005 року Ющенка як героя приймали в Берліні. Він удостоївся рідкої честі виступити на засіданні Бундестагу, де Ангела Меркель слухала промову президента в ролі лідера тодішньої опозиції.

Вони обійнялися на очах всього залу, після чого відбулася окрема зустріч новообраного президента та майбутнього канцлера. Меркель, як тоді очікувалося, буде значно лояльнішою до України на фоні промосковського Шредера.

Однак кредит стосунків було спустошено. Перший раз Меркель хотіла приїхати до України наприкінці 2007 року, однак не змогла цього зробити, оскільки не було створено коаліцію – та, відповідно, не був призначений новий прем’єр-міністр, з яким вона могла би вести переговори. Німецькі дипломати в Києві передавали до Берліну – оформлення коаліції затягується через інтриги Банкової.

Меркель спіткав той же синдром, що і мільйони українців. Наскільки сильною було її захоплення Ющенком, настільки ж великим стало розчарування.

Дипломати переповідають про препаскудніший настрій у Меркель після телефонної розмови з Ющенком, який чомусь вирішив присвятити "переговори" темі Голодомору та становленню української нації – тоді як канцлер воліла говорити про міждержавні стосунки. Однак повноцінного діалогу не вийшло – за словами джерел, під час телефонного монологу Ющенко в прямому сенсі слова не давав німкені вставити слова.

Апофеозом став візит Ющенка на самміт Європейської народної партії навесні 2008 року. Під час перерви в сесійному засіданні передбачалося, що український президент підійде до канцлера, обміняється фразами, та домовиться про більш детальну розмову. Однак, за словами очевидців, Меркель від Ющенка просто відвернулася...

Український президент, який у перші місяці свого повноважень виглядав "іконою" для заходу, на п’ятий рік став схожим на Леоніда Кучму в останні місяці володарювання.

Можливо, від діалогу з Ющенком не відмовляються так відверто, але організувати його дедалі складніше, хронометраж переговорів намагаються звести до мінімуму або відкласти в часі.

Підтвердженням цієї тенденції став візит Ющенка до Лондону в розпал газової війни. Президент спробував заручитися підтримкою Британії, яку мало обходили перебої з постачанням газу.

"Я був здивований часом, на який була запланована ця зустріч. Російський газ складає всього 2% від того, що споживає Британія. До того ж, що може зробити Гордон Браун? Він зателефонував російському президентові Дмитру Медведєву, але сумніваюся, що це щось змінило..." – переповідає свої враження лондонський експерт Саймон Пірані.

Звичайно, про ізоляцію не йдеться. Але якщо "пізнього Кучму" радо зустрічали тільки в Москві та столицях Середньої Азії, то "пізньому Ющенку" легко домовитися про контакти лише з Саакашвілі, Качинським та прибалтійськими лідерами.

Натомість президенту дедалі складніше налагодити діалог з Заходом. Прикладів тому чимало.

Так, Ющенку доводилося робити малозмістовні поїздки до Німеччини – начебто на вручення премії "Квадрига" – оскільки не вийшло домовитися про зустріч з Меркель. Або з різницею в кілька днів літати до США, бо під час першого візиту не вдалося провести переговори з американським керівництвом.

До речі, тоді Ющенко сам зробив собі ведмежу послугу. За кілька тижнів до виборів у США була очевидною перемога Обами, але він разом з Саакашвілі продемонстрували прихильність до МакКейна.

Згадувати про холодну війну в стосунках Ющенка з Росією – це взагалі наступати на болючий мозоль Банкової. Москва вдає, що просто не помічає Ющенка – хоча той міг би грати на протиріччях, закладених у стосунках Путіна та Медведєва.

Але заява президента України в канун роковин Голодомору, коли він почав закидати Медведєву відмову приїхати на жалобні заходи до Києва, перекреслила будь-які сподівання на потепління після грузинських подій.

Нішу президента в міжнародних контактах дедалі активніше посідає Юлія Тимошенко, хоча за Конституцією це не її компетенція. Вона давно стала фавориткою в Москві, а Григорій Немиря створив їй репутацію на Заході.

Тимошенко і президент Медведєв. Фото Олександра Прокопенка

Взагалі призначення Немирі віце-прем'єром було одним з найбільш вдалих кадрових рішень Тимошенко. Завдяки йому Тимошенко не лише отримала прямий контакт з Джорджем Соросом, а повністю заволоділа думками європейських чиновників.

У цьому сенсі знаковою стала поїздка Тимошенко до Брюсселя на жіночий форум навесні 2008 року.

Спочатку передбачалося, що Тимошенко на переговорах з держсекретарем Кондоліззою Райс супроводжуватимуть п’ятеро осіб з представництва України у Брюсселі. Про цей формат домовилися дипломати. Однак буквально перед початком зустрічі за наполяганням Немирі людей, підпорядкованих Володимиру Огризку, не пустили всередину. Юлії Тимошенко не потрібні були зайві вуха...

Тоді ж, замість запланованої вечері з інвесторами, прем’єр віддала перевагу неформальним зустрічам з керівником Європейської народної партії Вільфредом Мартенсом і радником Хав’єра Солани Піркою Тапіола. Тимошенко талановито плела мереживо інтриги – основною темою цих розмов був Ющенко, який "заважає уряду проводити європейські реформи".

Почуте передавалося далі. Згодом ці двоє – Мартенс і Тапіола – стали союзниками Тимошенко у її конфлікті з Ющенком. І коли український президент за кілька тижнів прибув на самміт Європейської народної партії, Мартенс випросив у Ющенка зустріч. Тривала вона в декілька разів довше, ніж планувалося за протоколом, і весь час Мартенс присвятив тому, що читав лекцію Ющенку на тему перешкод, які він створює Тимошенко.

Ще трохи згодом, у травні 2008, вийшла стаття трьох євродепутатів від Європейської народної партії, де вони висунули Ющенку аналогічні звинувачення.

Банкову дратувала власна незграбність у дипломатичній грі. Але Ющенко не побачив у цьому ні власної провини, ні свого оточення – він образився на... ЄНП та проігнорував зустріч з делегатами партії у Києві.

Так буквально за рік Тимошенко перетворилася на фаворитку Європейської народної партії – хоча зовсім нещодавно, у 2006 вона позиціонувала себе прихильницею протилежного ідеологічного утворення – "Соціалістичного інтернаціоналу". Однак Немиря переконав лівацьку за поглядами Тимошенко зробити ставку на європейських правих – і вона не прогадала.

Немиря ефективний, бо вміє вирішувати питання швидко і жорстко. І йдеться не лише в його здатності організувати публікацію лояльної для Тимошенко статті за підписом європейських політиків.

Наприклад, після того, як Ханне Северінсен перестала бути доповідачем ПАРЄ по Україні, їй запропонували місце позаштатного радника голови Верховної Ради Арсенія Яценюка.

Однак питання зіштовхнулося з непереборними бюрократичними складнощами – не могли знайти... фотографії Северінсен потрібного формату для особової справи.

В уряді не обтяжувалися такими формальностями і переманили Северінсен до себе.

Останній приклад – ланч Віктора Пінчука в Давосі, де Немиря на чужому майданчику усіх переграв. Він вкотре створив Тимошенко в очах гостей імідж "мучениці в ім'я антикорупційних схем".

Протиставити Немирі в команді президента нікого. Багато років, ще з Нацбанку, особистим "спін-доктором" Ющенка був Олег Рибачук.

Однак від Рибачука, який до останнього мав статус позаштатного радника, відмовилися – його звільнили через критику дій Віктора Балоги.

Коли на службу до Ющенка заступив Віталій Гайдук, у 2006 році в секретаріаті ввели спеціальну посаду заступника глави з міжнародних питань. Однак нещодавно Олександр Чалий звільнився. Сьогодні це місце вакантне. Закордонний напрямок поки веде інший заступник Балоги - Андрій Гончарук, однак досвіду саме політичних контактів закордоном у нього недостатньо.

За рахунок зміщення західних акцентів з Ющенка на Тимошенко відбувається непомітна для ока, але системна трансформація зовнішньополітичного вектору України.

Курс на вступ до НАТО, оголошений президентом, зазнав поразки. Дві спроби отримати План дій по членству в Альянсі протягом 2008 року провалилися. ПДЧ нереальне для України і в 2009 році – всередині України в цьому напрямку не зроблено нічого.

Близьке закінчення президентських повноважень Ющенка ознаменується тим, що на чолі України зникне провідник ідеї євроатлантичної інтеграції. Фаворити наступних виборів – Юлія Тимошенко і Віктор Янукович – є опонентами НАТО.

А єдина відмінність між Тимошенко і Януковичем в тому, що він це робить публічно, а вона – камуфлює за словесними конструкціями про те, що Україна інтегрується до "європейської системи колективної безпеки", якої насправді не існує, і яка навряд чи виникне навіть наприкінці другого терміну гіпотетичного президентства Тимошенко.

Тимошенко прощається з Меркель. Фото Олександра Прокопенка

Для розуміння Тимошенко знаковими є події навколо Плану дій щодо членства в НАТО.

Ющенко після обрання лідерки БЮТ на пост прем’єр-міністра ініціював листа до Альянсу з проханням про надання Україні ПДЧ. Це – формальна процедура, яка засвідчує готовність уряду виконувати План дій щодо членства.

За твердженням тодішнього міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, аналогічного листа обіцяв підписати і Янукович, коли в 2006 році Ющенко подав його кандидатуру на посаду прем’єра. Однак Янукович цього не зробив – а в Брюсселі під час засідання Комісії Україна-НАТО прямо заявив, що Україна відмовляється від ПДЧ.

Домовленість, що Тимошенко підпише такого листа, була досягнута ще протягом створення коаліції. Тоді ж в коаліційну угоду записали відповідний пункт. Але коли прийшов час оформити епістолярне послання до НАТО, прем’єрка дала задній хід.

Щоб зняти з себе відповідальність, Тимошенко поставила вимогу, аби листа підписав також Арсеній Яценюк. Спікер це зробив, що викликало збурення у парламенті – Партія регіонів влаштувала шоу з надуванням кульок і блокуванням трибуни.

Цинізм ситуації в тому, що підпис Яценюка під листом до НАТО взагалі не вимагається. Але залучення спікера спровокувало кризову ситуацію, яка потім лягла в основу депеш акредитованих у Києві дипломатів країн НАТО про неготовність України до ПДЧ.

А те, що найактивнішим учасником згаданих подій був Нестор Шуфрич, лише підсилили підозри прихильників теорії змов, що вся операція з початку до кінця була зрежисована і узгоджена з прем’єр-міністром.

Справжні наміри Юлії Тимошенко остаточно стали зрозумілими Заходу в січні 2008 року.

Під час візиту до Брюсселю вона відмовилася взяти участь у засіданні Комісії Україна-НАТО, де їй були би поставлені прямі запитання про бачення євроатлантичних перспектив. Тимошенко обмежилася лише рукостисканнями з генсеком Альянсу на ганку штаб-квартири, завчасно відправивши журналістів до аеропорту, щоб не створювати собі зайвих негативних інформаційних приводів.

Сьогодні лідери західних країн, які виступають проти вступу України до НАТО, в особі Тимошенко знайшли зручного переговірника. Вона декларує європейський вибір, боротьбу з корупцією і залучення іноземних інвестицій – тобто поводиться як старанна учениця.

І головне: Тимошенко для Ангели Меркель і Ніколя Саркозі – це їх внутрішній союзник, яка не тисне на них з вимогою прийняти Україну до НАТО, тобто не створює Старій Європі зайвих проблем, не відволікає їх від внутрішніх негараздів і не провокує загострення у стосунках Парижу чи Берліну з Москвою.

Знаковою в політичній кар’єрі Тимошенко стала поїздка до Мюнхену, де 6-7 лютого 2009 року вона взяла участь у конференції з питань міжнародної безпеки.

"Якщо ви бачите, що у вікні горить світло, це не привід стукати в двері", - окреслив там Саркозі політику щодо розширення НАТО. Тимошенко поводилася повністю у відповідності до побажань французького друга – вона забула, що вступ до НАТО залишається законодавчо закріпленою метою України.

Промова Тимошенко в Мюнхені стала декларацією, якою вона бачить Україну за свого президентства.

Там немає НАТО, там є неіснуюча "Європейська система колективної безпеки", і там Тимошенко прямо називає причину, чому Україна не буде членом НАТО – негативне ставлення до цієї ідеї в Москві.

Тимошенко не говорить про кроки, якими вона могла би переконати суспільство в правильності євроатлантичної інтеграції – прем’єр просто говорить: "Україна не хоче в НАТО, і це – нормально".

Тимошенко не агітує Альянс залишити Україні шанс, вона не просить Брюссель діяти без оглядки на Кремль. Натомість Тимошенко між рядків закликає створювати утопічну спільну систему безпеки, яка об'єднала би Україну, Росію та Європу.

Наявний інструмент колективної безпеки в особі НАТО, який може приносити результат вже сьогодні, Тимошенко замінює сурогатом, якого не існує в природі. Багаторічні зусилля українських дипломатів в напрямку НАТО перекреслюються в ім'я міфу: шанси на втілення "Європейської системи колективн